До того, як українські війська влітку 2024-го ввійшли на Курщину, у Сумській області працював єдиний евакуаційний коридор з РФ до України. Нині ж з окупації на контрольовану Україні територію можна виїхати через пункт пропуску «Мокрани-Доманове» на Волині. За 2,5 роки повномасштабної війни він залишався менш популярним за інші через свою віддаленість. Мешканка Запорізької області розповіла «Відбудові. Запоріжжя» про свій шлях виїзду з окупації через Білорусь.
Як виїхати з окупації через Білорусь
Все починається з того, що треба знайти перевізника, який організує поїздку. Я спочатку шукала контакти в інтернеті. Бачила там різні ціни: найдешевший варіант десь 500 євро коштує, є і дорожчі. Потім я згадала, що в мене ж є знайомі, які вже виїхали. То почала в них розпитувати про все: з ким, куди, як і за скільки вони їхали. Так і обрала перевізника. Забронювала собі місце і в зазначений день виїхала з дому
– розповіла мешканка Запорізької області, яка виїхала з ТОТ.
В автобусі зазвичай збираються люди з різних міст та сіл Херсонщини, Донеччини та Запорізької області. Першою зупинкою для них стає Новоазовськ, що в Донецькій області. Там на охочих виїхати чекала фільтрація. Це найскладніший і найнервовіший етап, пояснює жінка:
Фільтрацію проходять лише ті, кому немає 60. Я молодша, тому проходила. Із собою треба, щоб був російський паспорт, бо будуть за це чіплятися. Я відповідала на мільйон питань про все на світі: про себе, дітей, інших родичів. Все було під запис. Телефон також перевіряли. Мало того – вони відновили все видалене. Питали за різні фото та відео – що на них, навіщо воно мені, чому видалила. Доходило до маразму, типу «А що це у вас за фото квітів на городі?». За мову питали, чому вона у нас така «дивна». Кажу, що з народження так розмовляю, а вони сміються
Також, як розповідає жінка, переглядали переписки. Деякі люди навіть проходили поліграф. Набагато жорсткіше перевіряють чоловіків, ніж жінок. Ретельно оглядають особисті речі. За її словами, інколи людей «розвертали» й після фільтрації не дозволяли їхати далі. У таких випадках перевізники не повертають назад гроші.
Окупанти дуже ретельно вишукують у телефонах українців бодай щось, що свідчить про підтримку України – фото з прапором, лайки в соцмережах під проукраїнськими постами або повідомлення у месенджерах. Але, зважаючи на свідчення людей, які проходять фільтрацію, нічого приховати не вийде.
«Коли ми нарешті побачили український прапор у Домановому, то зітхнули з полегшенням»
Шлях виїзду з ТОТ Запорізької області через пункт пропуску «Мокрани-Доманове». Джерело: Відбудова. Запоріжжя
Коли я пройшла фільтрацію, то чекала поки її пройдуть інші люди, які були зі мною в автобусі. Після цього ми поїхали до Москви, а потім ще і всю Білорусь проїхали, до того як дістались до пункту «Мокрани». Більше кілометра ми йшли пішки. У кого було багацько торб чи є проблеми зі здоров’ям, тим цей перехід дався дуже важко. Добре, що погода була не спекотна, а то я не знаю, як би це можна було б витримати. Коли ми нарешті побачили український прапор у Домановому, то зітхнули з полегшенням
– розповіла жінка.
Після цього йде наступна фільтрації, але її проводять вже українські військові. Однак, попри це процедура не легша. Бо ж будь-який допит після виснажливої кількаденної дороги не може бути легким.
На кордоні нас зустріли волонтери. Напоїли, накормили, дали гуманітарку з усілякими шампунями, гелями для душу, серветками та рушниками. Також нам оформили грошову допомогу. А потім – посадили на потяги кому куди треба. Все це безкоштовно. Було дуже приємно бачити, як волонтери про нас піклуються
– пояснила співрозмовниця.
Шлях з окупації до пункту пропуску «Мокрани-Доманове» займає приблизно 2 доби. Ще доба може піти на дорогу по Україні, в залежності від того, до якого міста чи села треба дістатися. Різні перевізники організовують виїзд по-різному: хтось зупиняється у великих містах на ночівлю, інші ж просто час від часу замінюють водіїв за кермом та їдуть вдень і вночі.
На підконтрольних територіях ніби легше дихати. На вулицях є освітлення, люди гуляють, купа магазинів та кафе працюють. Це просто небо і земля, якщо порівнювати з тим, що в окупації. Тут, в Україні, я бачу, що зруйновані будинки відновлюють. А росіянам начхати на всі ті руйнування, хоч скільки б вони стояли – чи місяць, чи з самого початку війни. Ото тільки нещодавно у нашій місцевості почали відкриватися заправки та аптеки. Але все одно нема покою і відчуття нормального життя
За словами нашої співрозмовниці, попри перешкоди, все більше людей із Запорізької області зараз наважуються виїхати з окупації. Буває, українці вимушені повернутися на ТОТ.