Покалічили снарядами, затопили місто, а потім пограбували оселю. Кондитерка Юля з Олешок виживає на окупованій Херсонщині майже два роки. У день підриву Каховської ГЕС, 6 червня 2023 року, жінка потрапила під обстріл. Тоді Юля втратила праву руку, палець на лівій і отримала поранення грудей. Рвана рана гоїться і досі: в окупованих лікарнях годі отримати належну медичну допомогу.
Через постійні обстріли Олешок сім’я Юлі переїхала до хоч і захопленого, але безпечнішого села поруч. Спеціально для «Почутої» жінка розповіла про поранення, порятунок, реанімацію в Скадовську і медицину в окупації. Далі — її історія мужності і незламності.
«Був бій недалеко від мого дому»
«Зранку вийшла в двір і побачила гелікоптери. Було багато диму — горіли плавні, камиші… Я забігла в хату, розбудила дітей, і побігли до подруги в підвал. Ми бігли під обстрілами, це вже тоді був бій на мосту річки Конки, недалеко від мого дому», — так почалося 24 лютого для сім’ї нашої героїні.
Вибухи та автоматні черги того дня не припинилися — у підвалі жінка з наляканими синами просиділа майже місяць.
Після боїв на околицях міста, 17 березня окупанти без єдиного пострілу зайшли до Олешок. Міському голові тоді сказали: «Підтримуйте порядок, як і підтримували, ми ніякого стосунку до вас зараз не матимемо».
Однак «зараз» тривало дуже недовго: у перші тижні окупації загарбники викрадали місцевих, зокрема колишніх учасників АТО-ООС. Юля пояснює: «У них [росіян] були списки тих людей, які їм потрібні були. Вони свідомо йшли до конкретних людей і забирали з собою. Когось відпускали, а чиясь доля і досі невідома».
Протягом першої весни в окупації був і дефіцит, згадує Юля. Постачання до Олешок не було, а місцеві швидко розкупили товари з магазинів: «Стояли в великих чергах за продуктами. Магазини працювали, але черги з ночі займали. Продавали по одній хлібині в руки».
Тоді Юля втратила роботу: кондитерська фабрика, де жінка працювала кондитером, зачинилася. На початку окупації не працювали в Олешках і школи. Згодом окупанти відчинили одну, та мати не пустила дітей вчитися за російською програмою Невдовзі хлопці почали потайки відвідувати українську онлайн-школу.
Жити під російським прапором місцевим не хотілося. Люди забирали найцінніше і втікали від окупантів. У будинки тих, хто виїхав, заселялися російські військові.
Поранення і порятунок
«Я потрапила під обстріл в день, коли підірвали ГЕС, 6 червня. Вони гатили по місту, коли вже в Олешках була вода», — розповідає героїня.
Олешки після підриву Каховської ГЕС. Фото: Telegram-канал Херсонщина | Олешки/Каховка
Того ранку через відчинене вікно до Юліної хати валив чорний дим. Окупанти влучили в електропідстанцію неподалік. Щохвилини ставало все гучніше.
«Я не добігла в укриття, і два снаряди [поцілили] в мене практично. Я думала, що не виживу, — зітхає жінка. — Мене в різні боки кидало по землі вже з відірваними кінцівками і з уламком в грудях. Я стікала кров’ю у дворі, наді мною горіли квартири. Сусідка поруч згоріла заживо».
Сісуд побіг рятувати Юлю, але й сам потрапив під обстріл. Чоловікові наскрізь прострелило щелепу і ніс. Наша співрозмовниця втратила руку та великий палець на лівій. На грудях була рвана рана.
Сусіди доправили постраждалих до лікарні в Олешках: «Світла в лікарні теж вже не було, — пригадує Юля, — вмикали генератор. Усе мені відрізали, що теліпалося з кінцівок».
Далі карета швидкої з жінкою і її сусідом мчала до Скадовська: «Нас везли вже по воді, ліси горіли, вода йшла, це був жах… Водій швидкої не їхав, а летів, щоб нас довезти до лікарні. Ми їхали через Голу Пристань, і я бачила через люк, як багато диму було в небі. Було дуже страшно».
У той день до реанімації в Скадовську швидкі мчали одна за одною, пригадує Юля. Лікар із Москви прооперував жінку безкоштовно, але невдало.
Лікування в окупації
«Пройшло вже немало часу, а рана на грудях ніяк не заживає, гноїться. Бо горе-лікарі зашили до половини, а то сказали, що саме затягне, от і мучаюся до сих пір» — зізнається жінка.
Через невдале лікування в Скадовську жінка ходить на перев’язки досі.«Лікарі в Скадовську пообіцяли згодом вичистити рану. Бо почуваюся погано, мені ходити й сидіти важко», — зітхає співрозмовниця.
Ліків росіяни не видають, Юля купує медикаменти своїм коштом. Жінку виручають заощадження:
«Я тільки з рецептом можу брати, а оркам так їх продають пачками, вони їх жруть як наркотичні. А з мене вимагають рецепт. Просила лікаря, щоб виписав рецепт на ліки. Не хотів. А потім від місцевих дізналася, що він гроші любить. Звідки вони в мене… Сама інвалідом стала, а йому лише папірець написати. Кинув на стіл знехотя, я проковтнула і пішла. Нікому поскаржитися: вони всі продалися».
Життя після обстрілу
Нині Юля з синами мешкає у відносно безпечному селі (назву не вказуємо з міркувань безпеки) неподалік Олешок. Жінку з дітьми прихистили друзі.
Як людина з інвалідністю, жодних виплат жінка не отримує: російський паспорт вона не взяла. Пропоную співрозмовниці допомогу волонтерів, які працюють в окупації. Відмовляється. Каже, що це може бути небезпечно:
«Сидимо тут, як миші. Раз вже нас чіпали тут [росіяни]. Викликали мене в сільраду, мовляв, хто такі і чому тут живете. Мене там так трясло…».
Поратися по господарству Юлі допомагають сини. Спочатку готували щось просте — те, що хлопці могли почистити та нарізати. Але останніми днями Юля намагається поратися на кухні й сама:
«Усе роблю однією рукою, в мене там тільки 4 пальці. Другий день підряд печу хліб, сама і замішую тісто. От якраз зараз в духовці ще, — каже Юля, слідкуючи за випічкою. — Це не важко, привчуся».
«Хлопця розстріляли просто в квартирі»
Юля живе у відносно спокійному селі, але дуже хвилюється за рідне місто. Бахкає в Олешках постійно, у місті щодня похорони. Окупанти нещадно обкрадають хати місцевих. Неждані гості недавно навідалися до Юлі. У їхній хаті росіяни не жили, імовірно, шукали щось проукраїнське. Що залишилося після окупантів — Юлі показав сусід.
«Оце так орки погосподарювали в нас. У хлопців зникли дипломи, медалі, нагороди. Нагороди були зі стрічками жовто-блакитними, через те і знищили. Батареї й ті зірвали. Покрали холодильник та професійну техніку», — ділиться жінка.
відео: телеграм-канал «Південь інформ»
У хатах, де знаходять щось патріотичне, господарів забирають із собою. Ще влітку окупанти викрали сусіда жінки. Про нього нині немає і вісточки.
«Людей, яких викрали, досі нема. Недавно хлопця розстріляли просто в квартирі. Я зараз пишу, і сльози полилися, як мені шкода тих, хто досі в Олешках, — зізнається Юля. — Бажання тільки одне в мене: щоб наші хлопці трималися й повернулися живі! Хочу, щоб якомога швидше звільнені були наші території! Ненавиджу до кісток їх [росіян]. Ми вистоїмо, ми незламні перед цими тваринами».