Рівно два роки тому, 27 лютого 2022 року росіяни зайшли до Бердянська. Місцеві окупантам не зраділи — сотні людей виходили на мітинги з українським прапором проти озброєних загарбників. Тоді і зародився рух опору Бердянська, згадує одна з учасниць протестів. Далі — її пряма мова.
«Сьогодні не тільки день початку нашого рабства, сьогодні День початку бердянського спротиву.
Ввечері на сторінках нашої активістки Надії Х. (її немає зараз у місті) з’явилось відео, де вони з чоловіком йдуть по пустому Азовському проспекту. На вулиці з’являється декілька озброєних тіл. І Надію прорвало, вона кричить їм, щоб йшлі геть, відправляє подалі. Під цім стримом було багато дописів.
І ось одна дівчина, що була на той час вагітна, сказала, що завтра вона піде “гуляти” до міськквиконкому, і покликала “гуляти” разом. Цей першій вихід став першою ластівкою для всіх окупованих міст. В місті окремо існувала українська влада, і кажу відверто, Свідло [в. о. міського голови Бердянська — «Почута»] почали поважати. І ці замотані в балаклави та озброєні орки...
Показова роздача гуманітарки перетворилася на ганьбу кожної потворі, що її хапала. Весь березень мітинги і величезний український прапор. Це славна сторінка нашого міста перед вже роками ганьби та рашистського рабства. Ці кайдани треба скидати, бо Бердянськ — це Україна!!!»