Маріуполь знаходиться вже майже два роки під окупацією. У місті, де, за офіційними даними, загинули кілька десятків тисяч людей, де зруйнували половину будинків, «життя», як його називають окупанти, триває — тут будують нове житло та створюють бізнеси. Тут шукають могили родичів на нових величезних кладовищах, зносять цілі райони і розбирають на металобрухт «Азовсталь». За цей час у місті відбулося багато змін, але ці «пєрємєни» тільки посилюють проблеми в місті. Анастасія (ім’я змінено з міркувань безпеки) розповіла, як це виживати щодня в окупованому Маріуполі. Далі — її лист.
«Насправді все не так казково, як хотілось би. Між нами й справді багато тих, хто продав свою країну, свою свободу на марево щасливого життя, як кажуть, добре там, де нас нема. Але є і ті, хто чекає на вас, на Україну!
Зі свого досвіду можу сказати, що це не так легко, в тебе є позиція, ти розумієш всі за і проти, але залишається тільки чекати. Ось тут і починаються складнощі. Ти живеш одним днем, ти не знаєш, що буде далі, в тебе є тільки надія… А навколо тебе люди, які не те що не розуміють тебе, а ще й можуть здати цій тимчасовій владі. Люди, які будують плани, радіють життю, мандрують. Коли дивишся на це все, опускаються руки, ще й справи на фронті йдуть не так швидко, як хотілося б. Спочатку казали, що от тільки дощі пройдуть і підемо в контрнаступ, потім — що він відкладається до весни, а потім все далі й далі. І ти розумієш, що все не так просто, як здавалося. Тому, звісно, легше сказати собі, що потрібно змиритися і почати нове щасливе життя.
Боляче бачити своїх друзів і знайомих, які все ж таки здалися і просто живуть далі, поки ти так і залишаєшся у невагомості. Не думайте, що нам тут солодко, або тут всі за руzкій мир. Ні! При всіх складнощах ми чекаємо, чекаємо, коли ми зможемо дихати повними грудьми і прокричати, що ми українці!
Руzzкій мир всіма своїми справами хоче показати, які вони молодці, що ось вони відновлюють будівлі, створюють нові, роблять фото, показують себе з ніби щасливими маріупольцями, які взагалі можуть бути звідкілясь із росії. Але реалії все ж таки інакші. Відремонтовані будівлі вже через 2 місяці були всі в тріщинах. Багатоповерховий будинок неподалік річки потроху зсувається, бо ґрунт підмивається водами, але є ж гарна картинка, що збудований він по новим технологіям! Дурням і цього замало, хоч і живуть на болотах, хоча, можливо, в цьому винна українська земля?)
З дорогами ситуація не краща, а з великими російськими виплатами сталася малеееенька проблемка. Людей щось забагато, тому оформлюємо паспорти, а там уже з голими руками в бій «за матушку родєну». З паспортизацією чоловіків стало вже гірше, але це питання часу. Також у Маріуполі все більше стали з’являтися автівки з українськими номерами, і ні, це не оклик патріотизму, просто деякі хитрожопі люди повертають номери, щоб їх не чіпала добросовісна, зовсім “не хабарна” поліція.
Цікаво те, що багато людей, дивлячись на все це, так і продовжують вірити в те, що їм показує zомбі ящик».